чому не потрібно її реформувати на підставі Нацстратегії доходів? — Forbes.ua

Противники спрощеної системи оподаткування (ССО) для малого бізнесу, особливо представники великого бізнесу, часто називають її «внутрішнім офшором». І вважають необґрунтованою пільгою. Їхній ідеал — щоб «усі були рівні»: ФОП працювали на загальній системі, сплачуючи ПДФО (а зараз ще й військовий збір) з чистого доходу. 

Якщо слідувати їхній логіці, від такого «переходу» бюджет мав би отримати величезні надходження, а економіка України — розквітнути. 

Але при найближчому практичному розгляді — все з точністю до навпаки. Теза про «внутрішній офшор» не витримує перевірки фактами. 

ССО — не офшор

Для МСБ, який використовує ССО для «оптимізації» (виводячи кошти через псевдо-ФОП, або проводячи через них великі обороти), така можливість майже так само вигідна, як використання справжніх офшорів, доступних тільки великому бізнесу. Хіба що погано масштабується. 

Але це питання сумлінності та кваліфікації тих, хто має боротися з подібними схемами. Статистично, такі псевдо-ФОП проявляються як аномалії в розподілі підприємців за доходами. Аналізуючи дані можна виявити їхні характерні властивості та побороти такі зловживання.

Псевдо-ФОП становлять не більше 10% від усіх платників єдиного податку, показує економетричний аналіз. Це дуже невисокий рівень порушень, який ніяк не виправдовує тавра «внутрішнього офшору». 

Фізособи-підприємці з ІТ-сфери, які декого дратують, становлять менш як 20% від усіх субʼєктів ССО. Понад 80% з них ведуть життя, яке більшості найманих працівників здалося б пеклом: без стабільного доходу і будь-яких соціальних гарантій, з постійними пошуками нових проєктів, і відповідальністю за зобовʼязаннями (зокрема, штрафами) усім своїм майном.

Якщо проаналізувати «податкове навантаження» платників єдиного податку (відношення сплачених податків до обороту), яке так полюбляють наші податківці, то жодного «офшору» немає. Єдиний податок заміщає податок на прибуток (або доходи фізосіб), ПДВ з вироблених в Україні товарів і послуг (крім його добровільних платників на 3 групі ССО з відповідно зниженою до 3% ставкою єдиного податку) і податки на землю/нерухомість. По відношенню до обороту всього сектору підприємств, всі ці податки разом узяті становлять 3,16%. Для субʼєктів ССО 1-3 групи співвідношення сплаченого єдиного податку до обороту — 1,92%. Так, дещо менше, але не офшор.

Три причини дати спокій ССО

Є вагомі причини для того, щоб зменшувати податкове навантаження на мікробізнес стосовно всього іншого бізнесу. 

Перша, — його роль. Не стільки фіскальна, і навіть економічна (у сенсі внеску у ВВП), скільки соціальна — як амортизатора всіляких криз, з яких економіка України не виходить від початку незалежності. 

Альтернатива — неофіційне підприємництво і самозайнятість, стосовно яких ССО виступає засобом компромісної детінізації. 

Друга — залучення в підприємництво, легкий старт, заради якого підприємства-початківці отримують пільги навіть у найбагатших і фіскально «зубатих» країнах. 

Третє — розвиток конкурентного середовища, яке не дає картелізуватися великим конкурентам, особливо в роздрібній торгівлі, ресторанному та готельному бізнесі. Тому майже всі країни, зокрема в ЄС, мають спеціальні, особливо сприятливі, режими для самозайнятих і мікробізнесу.

Тим часом Національна стратегія доходів (НСД) передбачає «реформу» спрощеної системи оподаткування за зразком Польщі — зі встановленням для всіх категорій ФОП податку з обороту за ставками від 3% (для торгівлі) і вище. Тобто, свідомо вищим, ніж для великих підприємств, де в тому ж секторі роздрібної торгівлі податкове навантаження становить 1,64%. Що це, як не дискримінація мікробізнесу?

Мікробізнес vs загальна система оподаткування

У мікробізнесу залишається альтернатива у вигляді загальної системи. Але вона, по-перше, вимагає бухгалтерського обліку — як і передбачена тією ж НСД реєстрація платниками ПДВ, починаючи з обороту в 1 млн грн, відповідного чистого доходу в розмірі порядку середньої зарплати. 

Це зайва, не потрібна самому мікробізнесу, робота. Чиста втрата національного добробуту (а фіскальний ефект — тільки його перерозподіл). 

Крім того, це дуже високий барʼєр для входу на ринок. Навіть якщо не розглядати головну, в наших умовах, перешкоду: податкові перевірки, що проводяться «з пристрастю», виходячи з презумпції провини підприємця і корупційних інтересів інспектора.

І не факт, що, скасувавши ССО або вигнавши всіх ФОП на загальну систему, можна отримати хоч на копійку більше надходжень до бюджету. 

З одного боку, велика частина нинішніх платників єдиного податку вважатиме за краще піти в повну «тінь», як це вже одного разу було в аналогічній ситуації. Спроба уряду Миколи Азарова знищити ССО призвела до втрати 2,2 млн легальних робочих місць (з приблизно 4 млн) у мікробізнесі між 2009-м і 2012м, згідно з даними Держкомстату. 

З іншого боку, ФОП, які працюють на загальній системі, мають за фактом податкове навантаження 1,25% — на третину менше, ніж платники єдиного податку. Це не дивно, якщо згадати, що в мікробізнесі дуже часто немає поділу на «виробничі» і «побутові» активи. Тому під час розрахунку «чистого доходу» як бази оподаткування можливі найрізноманітніші маніпуляції в обидва боки.

Виходячи з того, як загальна система для ФОП працювала до появи ССО, можна припустити, що різниця в офіційному податковому навантаженні компенсується, так би мовити, «неофіційним». І ось ці «надходження» однозначно зростуть, якщо Нацстратегія доходів у її нинішньому вигляді в цій частині втілюватиметься в життя.

Публікацію підготовлено за підтримки ІСАР Єднання в рамках проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства».