чому ветеранам потрібні не пільги, а можливість відкривати бізнес? — Forbes.ua

Ветеранський бізнес – це не пільги й квоти, а мільйон людей, які хочуть працювати й платити податки, наголошує Юрій Гудименко, ветеран та голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони. Як це трансформувати в точку зростання для економіки: від доступу до ресурсів до створення доданої вартості?

Війна ставить перед українською державою безліч різних викликів. Трансформувати законодавство згідно з новими реаліями – один із них. 

Україна не залишилася такою, якою вона була до початку повномасштабного вторгнення Росії. Сьогодні, окрім інших нагальних питань, на часі проєкт закону про ветеранський бізнес. Це документ, від якості якого залежить, чи дасть держава змогу ветеранам реалізувати власний потенціал та підтримати економіку країни. Чи, навпаки, створить чергову точку навантаження на бюджет, а підтримку ветеранів зведе до формальностей, квот і обіцянок. 

Не пільги, а можливості

Відкрию секрет, який базується на опитуваннях. Ветерани не хочуть пільг. Не хочуть, щоб їх жаліли. Вони хочуть працювати, бути частиною економіки, частиною цієї країни після фронту. 

Ветерану потрібна не милість, а можливість відновити себе через роботу, через дію. Державі потрібні податки. І найкраще, що ми можемо зробити одне для одного, це зустрітись у точці, де ветеран має справу, а держава має дохід. 

Це не про патерналізм. Це про партнерство. Якщо держава дійсно хоче підтримати, вона повинна створити умови, за яких ветеран працює – на себе чи в команді – й водночас створює додану вартість для країни. Це і є справжня підтримка. Все інше – формальність.

Нашим ветеранам не потрібні квоти. Їм потрібні чіткі правила гри, прозорість та гарантовані державою, за яку вони воювали, можливості й заохочення.

Бажання людей із бойовим досвідом працювати на себе зрозуміле: після кількох років в армії, де ти здебільшого виконуєш чужі накази, з’являється велика мотивація робити щось на свій розсуд і приймати власні рішення. 

63,6% ветеранів хочуть започаткувати власну справу, а ще 6,2% уже мають свій бізнес, свідчать дані опитування Veteran Fund, проведеного в 2023 році. Це наразі виглядає, як реальний потенціал економічного розвитку країни. 

Щоб цей потенціал не згорів у кабінетах чиновників, новий закон має передбачати:

Нам потрібен інструмент реальної дії, а не черговий документ для галочки. Для цього треба враховувати як наші власні реалії, так і успішний досвід інших країн. В яких ветеранів сприймають не як групу людей із ПТСР та проблемами інтеграції, а як окрему, поважну і помітну частину ринку. 

Наприклад, у США існує програма VOSB/SDVOSB – легальний інструмент для сертифікації ветеранів і отримання преференційних державних контрактів. Ветеранам надаються дешеві кредитні гроші (до $50 000 через програми MicroLoan), гранти, з ними проводяться консультації та менторські заходи (через мережу SCORE). 

Закон, час якого настав

Ветеранам потрібні реабілітаційні центри, потрібна психологічна підтримка та багато всього іншого. Це очевидно, це гостро, і цього не вистачає. 

Натомість державі потрібні гроші. Саме на ці центри, на психологів, на всю інфраструктуру підтримки. 

Виникає головне питання: що потрібно самому ветерану? Бо реінтеграція стосується не тільки отримання пільг. Вона про діяльність, про зайнятість. Про те, щоб людина, яка ще вчора тримала в руках зброю, не стала просто «викресленим» пунктом у базі ТЦК, не опинилась осторонь життя. 

Ветерану потрібно не лише лікування. Йому необхідно відчуття, що він потрібен.

Якщо центри підтримки має будувати держава чи міжнародні донори, то включеність у життя – це вже й відповідальність самого ветерана. Через щоденну працю. Через власну справу. Через прості речі: вставати зранку, мати мету, спілкуватися з людьми, створювати щось корисне. Працювати – значить, повертатися до життя.

А держава в цей момент перестає платити ветерану. І починає отримувати. Податки. Нову додану вартість. І, що найважливіше – живого, інтегрованого громадянина, який не просто повернувся з війни, а зміг повернутися до себе.

В Україні, попри те, що війна триває вже понад 11 років, належної законодавчої бази, яка б стосувалася професійної діяльності ветеранів, досі немає. Були спроби – на щастя, невдалі – запровадити квотування для ветеранів. 

Чому на щастя? Тому, що цей підхід не тільки не працює, він шкідливий. А у випадку з ветеранами – ще й принизливий. 

Як показує практика квотування людей з інвалідністю, процес часто перетворюється на фарс. І стосується не реальної допомоги вразливій соціальній групі, а лише уникнення підприємством штрафів. Замість пошуку відповідного кваліфікованого спеціаліста з інвалідністю підприємства просто знаходять випадкову людину, записують у штат і нараховують мінімальну зарплатню, не долучаючи до роботи. 

В цьому немає ані реальної допомоги особі з інвалідністю, ані економічного розвитку держави. Це створює корупційні ризики та вбиває ідею справжньої інтеграції та інклюзивності. 

І чи не найголовніше – в законі потрібне чітке визначення поняття «ветеранський бізнес». Аби можна було уникнути зловживань від бізнесів, не дотичних до ветеранів, але жадібних до нечесних схем за рахунок захисників або членів їхніх родин.

Верховна Рада має ухвалити законопроєкт №10258 від 13 листопада 2023 року про ветеранське підприємництво або будь-який інший документ із відповідними правками, але з тією ж логікою. Бо йдеться не тільки про підтримку ветеранів. А про шанс на розвиток країни.