чому українському бізнесу складно отримати фінансування від ЄБРР, IFC, DFC — Forbes.ua

Міжнародні фінансові інституції готові інвестувати рекордні суми в Україну – тільки ЄБРР розмістив €2,4 млрд у 2024 році, а загалом через Ukrainian Investment Framework акумульовано €9,3 млрд. Однак парадокс полягає в тому, що отримати ці кошти можуть лише найбільші компанії з ідеальними показниками. Решта українського бізнесу залишається за бортом через надмірну перебірливість донорів та власну неготовність до міжнародних стандартів. У результаті країна ризикує втратити сотні мільйонів фінансування саме тоді, коли вони найбільше потрібні для відбудови. Як це виправити, розповідає співзасновник DataDriven Тарас Проданюк

Міжнародні фінансові інституції готові інвестувати в Україну: ЄБРР розмістив рекордні €2,4 млрд в Україні у 2024 році, а з початку повномасштабної війни – майже €6,2 млрд. Разом IFC, ЄБРР та DFC надали $480 млн українському агробізнесу, а через Ukrainian Investment Framework (UIF) акумульовано загалом €9,3 млрд, з яких €7,8 млрд становлять гарантії по кредитах, а €1,5 млрд – змішане фінансування. 

На Ukraine Recovery Conference 2025 у Римі IFC анонсувала нові ініціативи для підтримки приватного сектору в Україні, а Єврокомісія запустила Європейський флагманський фонд реконструкції з початковим капіталом €220 млн. Однак українському бізнесу важко отримати ці кошти. 

Бізнес – ключовий каталізатор відбудови

Потреби на відбудову України протягом наступного десятиліття становлять близько $524 млрд, за останніми оцінками Світового банку. Приватні міжнародні інвестори поки що пасують через ризики, навіть одна з найбільших інвестиційних компаній світу BlackRock призупинила спроби залучити капітал для Фонду відновлення України. 

Високі геополітичні ризики та нестабільність поки що не дають змоги повноцінно включити приватний капітал у відновлення української економіки. У таких умовах ключовими інвесторами залишаються міжнародні фінансові інституції (IFIs) та білатеральні інституції розвитку (DFIs).

Проблема: гроші є, але недоступні

Попри наявні ресурси, багато українських проєктів не можуть отримати доступ до них. Основних причин дві: 

• IFI та DFI надмірно перебірливі у виборі інвест-проєктів; 
• низька технічна та інституційна готовність українських компаній.

Першою ключовою проблемою є надмірна перебірливість міжнародних фінансових інституцій у виборі проєктів. IFI та DFI здебільшого надають фінансування лише компаніям, які мають поручителів (часто материнські компанії) зі стабільним та «здоровим» cash flow. Таких бізнесів в Україні зараз тільки десяток. 

Це означає, що кредити чи інвестиції фактично доступні лише найбільшим гравцям, які мають змогу зменшити ризик коштом наявних гарантів. У результаті гроші формально є, але отримати їх можуть лише «ідеальні позичальники». Решта бізнесів змушені або звертатися до дорожчих джерел фінансування, або відкладати проєкти, втрачаючи час і можливості.

Щодо другої проблеми, то йдеться не про небажання чи відсутність потенціалу, а про недостатню підготовку. Значна кількість українських проєктів не є інвестиційно привабливими для міжнародних гравців: очікувані фінансові показники є занадто оптимістичними, рентабельність інвестицій слабкою, а ризики залишаються високими. 

Це особливо стосується соціально орієнтованих ініціатив, які мають цінність з погляду впливу, але не витримують комерційної логіки. Інвесторам, зокрема IFI та DFI, важливо бачити не лише суспільний імпакт, але й вигідну фінансову модель. 

Важко, але необхідно усвідомити: проєкт має бути вигідний усім: бізнесу, інвестору і суспільству. Працюючи з кейсами клієнтів, консультанти DataDriven найчастіше стикаються з трьома ключовими перешкодами:

Внутрішня неготовність підприємств. Понад 60% компаній, що звертаються за консультаціями до DataDriven, не мають прозорих корпоративних структур, належної фінансової звітності за IFRS або практик сталого розвитку (ESG). Підприємства, які хочуть залучати міжнародні кошти, повинні не тільки декларувати стратегіями, але й реально впроваджувати практики сталого розвитку.

Відсутність посередницької інфраструктури. В Україні немає державних чи приватних агенцій-посередників між бізнесом та донорами. На практиці це означає, що компанії змушені самостійно витрачати величезні кошти на підготовку заявок, due diligence та юридичні консультації, які можуть коштувати десятки тисяч доларів. 

Це перетворює процес подачі заявки на фінансування на дорогий і ризикований захід, який часто не по кишені середньому бізнесу.

Складність навігації між інвесторами. Кожен інвестор має специфічні вимоги. Наприклад, данська EIFO, якщо розглядає інвестиції у defence-tech, то ключовим критерієм буде відсутність китайських компонентів у продукті або ланцюгу постачання. Водночас перевагою стане залучення данських партнерів у виробництво чи управління проєктом. 

Таких нюансів десятки: від структури бенефіціарів до деталей юридичної форми компанії чи рівня локалізації виробництва.

Рішення: кроки для розвʼязання проблеми

Щоб відкрити українському бізнесу двері до міжнародних коштів, необхідно зменшити розрив між вимогами інституцій та реальною готовністю компаній. 

Для цього державі варто створити агенцію-посередника (чи розширити фокус для «Дія.Бізнес»), яка безплатно надаватиме консультаційну підтримку компаніям у підготовці інвест-проєктів та забезпечуватиме пряму підтримку в роботі з міжнародними фінансовими партнерами. Це знизить вартість входу для середнього бізнесу та забезпечить прозору комунікацію з інвесторами. 

Крім того, така агенція має перебувати у постійному діалозі з IFI/DFI, лобіюючи запровадження гнучкіших вимог.

Й самому бізнесу не варто зволікати. Уже зараз компаніям слід інвестувати у корпоративне управління та ESG-практики: почати з прозорої фінансової звітності та впровадження мінімальних стандартів сталого розвитку. Це стане не лише умовою для залучення міжнародних ресурсів, а й конкурентною перевагою на ринку ЄС, де довіра та відповідальність стають ключовими активами.

Без системного підходу Україна ризикує втратити сотні мільйонів доступних інвестицій. У період відбудови це неприпустима розкіш.

Ширший огляд «Інституційна архітектура фінансування бізнесу: міжнародна та національна структура» можна прочитати за лінком.