До 2040-го світ має втричі наростити потужності атомки. Україна з її запасами урану – в ідеальній точці. Як цим скористатися? Розповідає Юрій Бакаржієв з BGV Group

Світ входить у нову енергетичну епоху: до 2040 року потужність атомної генерації має зрости втричі, а попит на уран – перевищити нинішні можливості видобутку. Уже за 15 років дефіцит цього металу може сягнути 50–60%. Україна, яка входить до топ-10 країн світу за запасами урану, має унікальний шанс стати важливим гравцем на ринку. Але чи зможе держава перетворити ресурсний потенціал на реальні інвестиційні проєкти?

Світ на порозі глобальної енергетичної трансформації. Щоб гарантувати зростання економіки, до 2040 року потужність атомної генерації має зрости втричі – до 966 ГВт, ішлося на 50-му симпозіумі Всесвітньої ядерної асоціації (WNA) в Лондоні на початку вересня. 

Кількість атомних електростанцій у світі в найближчі роки зросте щонайменше на третину – з 430–450 АЕС наразі. Забезпечити такий «флот» паливом – це 150 000 т урану на рік, прогнозує WNA. Але найбільші виробничі уранові копальні вичерпаються вже у 2030-х. За 15 років дефіцит природного урану прогнозується на рівні 50–60% – до 70 000 т. 

Timeline розвитку уранового проєкту – 10–20 років. Бізнес шукає варіанти для інвестицій. Як Україні з урановими ресурсами, що входять до топ-10 у світі, за даними МАГАТЕ, не втратити свій шанс? 

Виробники урану 

Європейська та американська ядерні енергетики, що становлять понад 50% потужності від світової, стоять перед непростим викликом: як забезпечити себе ураном, коли ключові його родовища вичерпаються. 

Ключові країни – виробники урану у світі зараз: Казахстан (21 000–22 000 т урану на рік, з яких більш ніж половина виробляється для Китаю та Росії), Канада (до 8000 т), Намібія (5000–6000 т – практично все для Китаю). 

Додатковим фактором для невідкладності розвитку нових уранових проєктів є зростання «напруження» на цьому ринку між Заходом та Сходом. 

Китай виготовляє 1700 т урану на рік. Країна не має власних ресурсів цього металу, тому розвиває уранові проєкти за кордоном. Крім Намібії та Казахстану, Китай використовує уран з Нігеру, Узбекистану й активно шукає нові проєкти. До 2035 року потреби країни в урані становитимуть понад 20 000 т на рік. 

Західні країни йдуть цим самим шляхом. У 2024-му уряд США спрямував $2,7 млрд на закупівлю урану у власних виробників, що стимулювало розвиток його видобутку в країні. Франція шукає нові проєкти для інвестування в розробку уранових родовищ. Активізувалися також Аргентина, ОАЕ, Індія та інші, які мають свою ядерну енергетику.

Завдяки високому попиту та у зв’язку з недостатньою кількістю ресурсу ціни на уран шалено зростають. $240 до кінця 2025 року – таку вартість за 1 кг урану прогнозують експерти ринку. На кінець 2026-го – до $300/кг, що гарантує прибутковість новим проєктам.

Ідеальний час для України

Українська ядерна генерація потребує 2400 т урану на рік. Але до 2035 року атомні станції України повністю залежать від канадського урану через контракт із Cameco.

При цьому Україна входить до десятки країн із найбільшими урановими ресурсами у світі. На нашій території – понад 50 уранових родовищ та рудопроявів, за даними МАГАТЕ. З них близько 20 мають повний розвідувальний цикл, тобто готові для подальшого розвитку. Найвідоміші та або ж найбільші з них – Новокостянтинівське, Центральне. Чинна ресурсна база та інфраструктурний потенціал дозволяє Україні виробляти понад 3000 т урану на рік.

Компанія АЕСУ впродовж 2018–2020 років зробила дорозвідку уранових родовищ та захистила запаси в ДКЗ України, а щодо Сафонівського родовища вперше в Україні зробила ресурсний звіт за міжнародним стандартом JORC. 

Крім ресурсів, в України є потужна інтелектуальна база. Україна є однією з перших країн у світі, де почали видобувати та переробляти уран. Видобуток урану в Україні почався ще в 1949 році на території сучасної Дніпропетровської області. Ми першими у світі запровадили метод видобутку урану за допомогою підземного вилуговування, яким нині користується весь світ. Ми можемо і маємо бути бенчмарком.

Але Україні для нарощення уранової галузі бракує великих приватних інвестицій та фокусу держави на її розвиток. Для розуміння: розробка одного уранового проєкта до стадії виробництва потребує $600–700 млн. 

Спілкуючись на симпозіумі WNA із потенційними стратегічними партнерами, як-от ORANO (Франція) або Cameco (Канада), а також із невеликими інвестиційними компаніями, я чув, що Україна цікавить світ з погляду урану. Компанії відкриті до нових проєктів. Але інвестиції йдуть не в потенціал із загальними ресурсами в надрах, а в конкретні проєкти, де є чітке розуміння ресурсної бази, державної політики, соціального та екологічного складника, цінової ситуації на ринку, економічних показників проєктів. 

Єдиний складник, на який не може вплинути жоден надрокористувач, – це держава та її політика: видобуток урану приватними компаніями заблокований через те, що уранова руда належить до корисних копалин стратегічного значення в Україні.