Культура та творче руйнування. Ці фактори впливають на економічне зростання, довели лауреати Нобелівки з економіки. Чому Україні важливо стати на шлях інновацій, а не споживання?

Здавалося б, що питання «Як зростає економіка?», за яке три науковці отримали Нобелівську премію з економіки 2025, тисячоліттями мало б бути центральним у мисленні людства. Насправді якщо сама економічна теорія є досить молодою наукою, то питання економічного зростання вона системно поставила собі ще пізніше, лише 100 років тому. 

Чотири підходи зрозуміти, «як зростає економіка»

«Протягом десятиліть сучасні економісти намагалися зрозуміти зростання чотирма різними способами», пише британський економіст Деніел Саскінд у своїй книзі Growth («Зростання»). 

По-перше, були ті, хто намагався наслідувати масштабне мислення класичних соціальних теоретиків, створюючи грандіозні, масштабні, всепояснюючі наративи. Потім були математики, які будували скромніші, чіткіші, дуже спрощені моделі, звужуючи свою увагу до дуже конкретних особливостей світу, які вони вважали важливими. 

По-третє, був підхід, який використовували фахівці з обробки даних, які зверталися до історичних доказів. Серед них — Нобелівський лауреат Семен Кузнець, який на початку XX століття навчався у Харкові. 

І нарешті, були фундаменталісти, обʼєднані не стільки спільною методологією – соціальною теорією, математикою чи наукою про дані – скільки спільною одержимістю пошуком дедалі фундаментальніших пояснень. Як от Йозеф Шумпетер, який написав свою відносно коротку, але фундаментальну «Теорію Економічного Розвитку» у 1910 році в період викладацької діяльності в Чернівецькому університеті. 

«Ці чотири «племені» підіймалися на одну й ту саму інтелектуальну гору – намагаючись зрозуміти причини зростання – але вони йшли до вершини різними шляхами», підсумовує Саскінд.

Культура як основа зростання

Якщо цьогорічних лауреатів Філіпа Агіона і Пітера Говітта можна віднести до другого «племені» математиків, Джоел Мокір взагалі є економічним істориком і належить до четвертого «загону» – фундаменталістів. 

Тогорічні лауреати Нобелівки з економіки – Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон – довели, що для економічного зростання важливою є якість інституцій. Джоел Мокір доводить, що важливою є також культура. 

Центральна ідея Мокіра в тому, що сучасне економічне зростання випливає з історичної еволюції культури, яка систематично генерувала, перевіряла та застосовувала корисні знання, перетворюючи допитливість на продуктивність. Допитливість для нього – це не просто психологічна риса; це культурне та інституційне явище, яке зробило можливими стійкі інновації.

Мокір стверджує, що технологічний прогрес, а не лише накопичення капіталу чи зростання населення, є справжньою рушійною силою сталого економічного розвитку. У цьому він, як і двоє його колег лауреатів, є яскравими представниками школи ендогенного (внутрішнього) економічного зростання, багато в чому ще маловідомого в Україні, яка «зависла» в парадигмі екзогенного (зовнішнього) зростання через збільшення зовнішніх факторів – капіталу і праці.  

Тому ми так багато далі говоримо про необхідність інвестицій, у першу чергу, іноземних (це вже велика помилка, оскільки іноземні інвестиції у світі складають заледве 3% від усіх інвестицій), повернення біженців і залучення мігрантів. Й майже не говоримо про необхідність підвищення нашої фатально низької сукупної факторної продуктивності (в першу чергу, через інновації й технології), на якій якраз і наголошують і цьогорічні, і багато інших нобелівських лауреатів, як, наприклад, Роберт Солоу. 

Цей американський економіст ще у середині минулого століття довів, що переважна більшість економічного зростання – 87,5%, якщо бути точним – була спричинена чимось іншим, ніж збільшення інвестицій чи праці. 

І Солоу стверджував, що «цим «чимось» має бути технологічний прогрес: коротко кажучи, зростання відбулося не завдяки використанню більшої кількості ресурсів, а завдяки більш продуктивному використанню цих ресурсів». 

Це критично важливо саме для України, адже за даними авторів тогорічного звіту про світовий розвиток від Світового Банку, які вони представили у Київській Школі Економіки, і до якого долучились і Агіон, і Аджемоглу, до війни фізичний і людський капітал в Україні складав 133% від американського у пропорції до ВВП. Але сукупна факторна продуктивність в Україні складала лише 17% від американської. 

Технології – це не просто машини

Для Мокіра технології – це не просто машини, а «корисні знання», що стоять за ними. «Промислова революція не ознаменувала початок винаходів, але вона ознаменувала початок «методу винаходів», перетворивши його з випадкової події на регулярну та рутинну частину економіки». 

Мокір ставить собі запитання, чому Промислова Революція розпочалась саме в Європі, а не, наприклад, у Китаї, який у середні віки був економічно і технологічно розвиненіший, і вивчає для цього зокрема період 1500-1700 років. Він доводить, що політична фрагментація Європи стимулювала конкурентний «ринок ідей» і бажання досліджувати секрети й закони природи. 

«Якби єдиний централізований уряд відповідав би за захист інтелектуального статус-кво, багато нових ідей, які зрештою призвели до епохи Просвітництва, були б придушені або, можливо, навіть ніколи не були б запропоновані», – пише Мокір у своїй книзі «Культура зростання». 

У цьому Мокір продовжує й уточнює логіку ще одного Нобелівського лауреата Пола Ромера, інтелектуального батька теорії ендогенного розвитку. 

Роботи Ромера були революційними. Як і ще один Нобелівський лауреат з економіки Роберт Лукас, Ромер і Мокір відвернули свій аналіз від фізичної, «намацальної» сфери економіки. Але зсув Ромера був набагато масштабнішим: замість того, щоб зосередитися, як Лукас, лише на навичках працівників, Ромер повністю перейшов від світу матеріальних обʼєктів до світу нематеріальних ідей. Роблячи так, і Ромер, і Мокір залучили ту роботу, яку Лукас виконав щодо людського капіталу, зробивши її лише невеликою частиною набагато сміливішого наративу. 

Зрештою, що таке людський капітал, як не ідеї, що зберігаються в головах людей?

Комбінування Джоела Мокіра у Нобелівській премії 2025 року разом із Філіпом Агіоном та Пітером Говіттом не є випадковим: ці троє представляють два взаємодоповнюючі виміри однієї великої теорії – повністю ендогенного, шумпетерівського бачення зростання, що охоплює все від культури до конкуренції. 

Якщо Мокір фокусується на джерелах корисних знань, то Агіон і Говітт – на динаміці того, як інновації стимулюють зростання. 

Якщо Мокір бачить механізмом зростання культурну та інституційну еволюцію допитливості, науки та технологій, то Агіон і Говітт – економічну конкуренцію та шумпетерівське «творче руйнування» серед компаній. 

Тобто, Мокір пояснює, ЧОМУ суспільства генерують ідеї, тоді як Агіон і Говітт пояснюють, ЯК ці ідеї стимулюють зростання за допомогою економічних механізмів. 

Я ретельно опрацював книгу Філіпа Агіона «The Power of Creative Destruction», як тільки вона вийшла ще у 2021 році, і цитував її майже на всіх своїх виступах. 

«Творче руйнування – це процес, за допомогою якого постійно виникають нові інновації, які роблять чинні технології застарілими; постійно зʼявляються нові компанії, щоб конкурувати з чинними; виникають нові робочі місця та види діяльності й замінюють чинні», — пише Агіон. 

Творче руйнування, створюючи ризики та потрясіння, якими необхідно керувати та регулювати, «водночас, є рушійною силою капіталізму, що забезпечує його постійне оновлення та відтворення».