замість цього потрібно нарощувати податкову базу — Forbes.ua

Я бачив різне ставлення до оподаткування: за радянських часів, коли ніхто про це не думав, і в Україні, коли платити податки стало круто. Багато людей роблять це з власної волі, при цьому розуміючи, як уникнути їх сплати.

Чому така передісторія? Тому що податки – це суспільний договір із владою. Князь київський Ігор попрощався з життям у 945 році, коли вирішив підвищити податки древлянам удвічі. Коли в Україні у 90-х був податковий хаос, бухгалтерська безграмотність і готівкове рекетирство з боку правоохоронців нижчої ланки, геніальним рішенням стало введення ФОП на єдиному податку, який підприємці почали сплачувати добровільно. 

Яскравим прикладом викривлення податкової системи України є останні місяці президентства Януковича. Тоді вартість «обналу» майже наблизилася до навантаження на підприємства податкової системи на загальних засадах. Але це «гарантувало» відсутність перевірок і простоту розрахунку витрат/прибутку.

Підвищення податків має бути результатом, а не процесом. І досягається він або збільшенням податкового навантаження, або збільшенням податкової бази. Чи є можливість розширити джерела надходжень? Звісно, є. 

Тренд на підвищення податків

Поточне підвищення податків плюс-мінус адекватне з огляду на те, що його загорнули у військовий збір і податки на фінкомпанії та банки. Але насторожує сам тренд. 

Збільшення розміру податків замість збільшення податкової бази – це погана ідея, коли бізнес-ландшафт і так напружений. 

Краще було б попрацювати над детінізацією економіки (тобто закривати шпарини для ухилення від сплати податків) та залученням нових інвестицій. І розробити спеціальні програми для бізнесів, які зараз здебільшого в тіні. 

Але цього немає. І замість додаткових надходжень у бюджет можемо отримати протилежну ситуацію. 

Я знайомий з повністю «білими» компаніями, які платили податки та ледь-ледь виживали. Чи сприяє поточна ринкова ситуація збільшенню їхнього прибутку? Обмеження закордонних відряджень, погіршення логістики, додаткові витрати на енергонезалежність, кадровий голод, мобілізаційні ризики, втрачені території, загроза фізичного знищення активів – фактори, які не покращують прибутковість.

У цієї когорти компаній і так вже менше прибутків. І тут їм кажуть: треба платити більше податків. Якщо так продовжувати, бізнес стане збитковим. У мінус ніхто працювати не буде за відсутності перспективи. Тому певна кількість бізнесів може закритися. Або перейти в тінь. 

А ще не вистачає цілісності підходу справедливого оподаткування. Як-от збільшення податку на предмети розкоші. 

Вихід – збільшити податкову базу

Тут кожен бізнесмен може назвати свої пункти, наприклад:

• Спрощення умов ведення бізнесу, однозначність трактування законів, простота розрахунку податків. 
• Відсутність корупційних скандалів, як із заводом «Байрактар», де за підключення електрики вимагали хабар в 10 млн грн. 
• Можливість купувати землю іноземним компаніям, щоб гарантувати право власності і захист іноземних інвестицій. 
• Гарантії виведення дивідендів чи навіть інвестиційного капіталу через певний період.
• І насамперед – верховенство права. 

Також потрібен ринок, що зростає, купівельна спроможність клієнтів і багато іншого. Але якщо зараз в Україні цього нема з об’єктивних причин, хіба не треба шукати варіанти? 

Наведу приклад Польщі. Щоб привабити в країну іноземні інвестиції, в Познані створили вільну економічну зону. Вона передбачала:

• знижені або відсутні податки на 10 чи більше років;
• продаж землі під будівництво виробництва; 
• після продажу землі держава забезпечувала на ділянці всю необхідну інфраструктуру.

У результаті, майже як у комп’ютерній симуляції, виросли заводи великих міжнародних компаній, які стоять на ділянках просто серед полів. Я розмовляв з їхніми керівниками вже після завершення пільгового податкового періоду. Вони не планували закриватися, бо інвестиції окупилися. А Польща отримала підприємства, що створюють валовий національний продукт.

Умови, в яких Україна живе зараз, не порівняти з умовами Польщі після вступу в ЄС. Тому переваги для інвесторів мають бути значно більшими. Щоб окупити потенційні ризики й зацікавити вкладати гроші. Це можуть бути спеціальні податкові умови, привабливі місця для розміщення бізнесів, державні страхові програми на період війни. Чи щось подібне планується в Україні? На жаль, не чув про таке. 

Бюджет України тримається завдяки міжнародній допомозі. Нам дають ці гроші, бо розуміють, що в умовах війни ми без них не виживемо. Чи дадуть більше, якщо побачать кращі перспективи? Думаю, так. Якщо на Україну зроблять ставку як на бізнес-партнера та побачать потенціал для економічної співпраці. 

Є приклади, коли Євросоюз витягав країни з фінансової прірви. Греція з 2008-го до 2015-го отримала понад €300 млрд допомоги. А у 2020 році ЄС погодив фонд відновлення національних економік на €750 млрд. Найбільше з нього отримали Італія (€81,8 млрд грантів та €90,9 млрд позик) та Іспанія (€77,3 млрд та €63,1 млрд відповідно).

Чи робимо ми все, щоб довести, що Україна – перспективна інвестиція? Здається, недостатньо. Неробочі інституції, корупційні скандали, які не приводять до покарань і ліквідації схем, зростання напруги у суспільстві. 

Податки як частина суспільного договору

Повернімося до причинно-наслідкового зв’язку та суспільного договору. Суспільство платить податки й вважає це прийнятним, коли є позитивні наслідки їх використання державою. Я не фанат «Великого будівництва» доріг в Україні, але це приклад, коли громадяни бачать вплив сплачених податків на їхнє життя.

Коли сплата податків зрозуміла – без додаткових нарахувань і підводних каменів. Тобто проста людина може розрахувати податки, а якщо зробить помилку, то мінімальну. Коли податкова служба допомагає, а не обдирає. 

Я відкривав філію в Грузії й був здивований, що податківців там не бояться. Навпаки – кожен підприємець може подзвонити і спитати, як правильно облікувати ту чи іншу операцію й отримати натомість не перевірку, а пораду.

Також у Грузії є бонуси для компаній, які мають білий статус у податковій. Наприклад, у них не вимагають передплат митних платежів. Вони можуть забирати товари на свій склад під час розмитнення, щоб не платити зайвого. Бо податкова їм довіряє.

Коли держава чесна із платниками податків. Якщо всі мають затягнути пояси, то всі. А не так, що бізнес будуть оподатковувати більше, а отримані кошти розкрадуть державні корупціонери на нові автівки, маєтки та купи доларів, що не вміщаються на ліжку.

Покарання за несплату податків має бути неминуче. Немає варіанта «порішати» або відкупитися, частково компенсувавши несплату. Не сплатив – будуть заздалегідь очевидні наслідки. Для всіх. 

Є два принципово різні бачення щодо збільшення податкових надходжень: стратегічне довгострокове (залучення інвестицій) і короткострокове недалекоглядне (збільшення відсотка податків на поточній базі оподаткування).

Якщо поточне підвищення податків – це не ситуативне рішення, а елемент довгострокової стратегії, де погіршення умов – це проміжний крок до великої ідеї, то було б чесно показати бізнесу цю стратегію. Щоб дати мотивацію пережити складні часи з розумінням майбутнього.