у чому важливість дослідження інституцій? — Forbes.ua

Нобелівську премію з економічних наук цього року присудили Дарону Аджемоглу, Саймону Джонсону та Джеймсу А. Робінсону за їхнє новаторське дослідження того, як інституції формують довгострокове економічне процвітання. Вони пояснюють, чому одні нації процвітають, а інші борються з труднощами, підкреслюючи, що успіх чи невдача країн часто повʼязані з якістю їхніх інституцій.

Вплив інституцій 

У центрі їхнього дослідження лежить розмежування між двома типами інституцій: 

• інклюзивними: дають можливість широкій участі людей у політичному та економічному житті. Це сприяє інноваціям, інвестиціям та справедливому зростанню;
• екстрактивними: навпаки, концентрують владу та багатство в руках небагатьох, що часто веде до стагнації або занепаду. 

Лауреати показали, що інституційні вибори, зроблені на початкових етапах становлення держави (особливо під час колонізації), продовжують впливати на її економічну траєкторію. 

Наприклад, країни, де європейські поселенці створили інклюзивні інституції, – США та Канада – мали сталий розвиток. У той час як регіони, де були запроваджені екстрактивні інституції, як багато частин Латинської Америки та Африки, борються з досягненням подібного процвітання.

«Реверс фортуни»

Одним із ключових понять, введених лауреатами, є «реверс фортуни». Ця теорія пояснює, як деякі з найбагатших регіонів світу в доколоніальний період стали відносно бідними після введення екстрактивних колоніальних інституцій. Приклад – частини Індії та Південної Америки.

Дослідники показали, що області з високим рівнем смертності європейських поселенців мали більше шансів мати екстрактивні інституції, оскільки колонізатори віддавали пріоритет короткостроковій експлуатації, а не довгостроковому розвитку.

«Проблема зобовʼязань»

Їхня робота також пояснює, чому неефективні інституції зберігаються. Потужні еліти часто отримують вигоду від збереження екстрактивних систем і чинять опір реформам, які могли б розподілити владу більш широко. 

Ця «проблема зобовʼязань» ускладнює перехід до більш інклюзивних інституцій, навіть коли зрозуміло, що така зміна принесла б користь більш ширшим колам суспільства. 

У рамках дослідження лауреатів надано потужне пояснення, чому інституційних змін так важко досягти та чому деякі країни борються за вихід із циклу бідності та стагнації.

Контекст України

Ці інсайти надзвичайно актуальні для України. З часу здобуття незалежності від Радянського Союзу Україна стикалася зі значними викликами в створенні інклюзивних інституцій, які сприяють довгостроковому зростанню. 

Хоча країна досягла певного прогресу, зокрема у сферах децентралізації та державних закупівель, корупція та зацікавлені групи продовжують гальмувати реформи. Війна з Росією додатково ускладнює цей процес, оскільки РФ прагне завадити Україні побудувати інклюзивні інституції, які зміцнили б її суверенітет і зблизили з Європою.

Російське вторгнення – це не лише боротьба за територіальний контроль, але й конкуренція інституцій. Росія боїться, що успішна демократична Україна може надихнути аналогічні реформи на російській території, що загрожує владі її екстрактивних інституцій. 

Для України побудова інклюзивних інституцій означає не лише створення економічних можливостей, це питання забезпечення майбутнього як демократичної, незалежної держави. 

Реформи в банківській системі України, щодо незалежності судової системи та антикорупційні заходи є прикладами кроків до цієї мети. Однак значні виклики залишаються. І тривала війна підкреслює важливість як внутрішньої волі, так і міжнародної підтримки в цьому процесі.

Дослідження лауреатів також вказує на те, як демократизація може відбуватися, коли еліти стикаються з революційними загрозами або значним зовнішнім тиском. В Україні поштовх до демократизації та інституційних реформ часто виходив від низових рухів, таких як Помаранчева революція 2004 року та протест Євромайдану 2014 року. Ці рухи були вирішальними в напрямку країни до більш інклюзивних інституцій. Але їхній успіх залежить від подолання впливу зацікавлених груп, які виграють від збереження статус-кво.

Наслідки цього дослідження виходять за межі України. 

Просте перенесення ресурсів чи технічних знань у країни, що розвиваються, не є достатнім для забезпечення довгострокового зростання, стверджують лауреати. Без розвʼязання інституційних проблем будь-які досягнення будуть тимчасовими. 

Це має серйозні наслідки для політики розвитку в світі, вказуючи на те, що сприяння інклюзивним інституціям повинно бути пріоритетом як для внутрішніх політиків, так і для міжнародних донорів.

Дослідження Аджемоглу, Джонсона та Робінсона також вплинуло на дослідження в інших галузях: вплив рабства на довгостроковий розвиток і роль інституцій у сприянні технологічним інноваціям. Їхній підхід до використання історичних природних експериментів для вивчення довгострокових результатів став популярним методом у соціальних науках, надавши більш ясне розуміння того, як минулі рішення впливають на сучасні економічні реалії.

Критика дослідження

Попри свій вплив, робота лауреатів була піддана критиці. Деякі науковці стверджують, що важко однозначно встановити причинно-наслідкові звʼязки при вивченні історичних процесів, що охоплюють століття. 

Інші застерігають, що бінарне розрізнення між інклюзивними та екстрактивними інституціями може спрощувати складність інституційного розвитку. Попри це, дослідження лауреатів змінило поле економіки розвитку та надало цінні інсайти про те, чому одні країни процвітають, а інші відстають.

Робота Аджемоглу, Джонсона та Робінсона є значним кроком уперед у нашому розумінні фундаментальних причин довгострокового економічного зростання. 

Їхнє дослідження підкреслює важливість інклюзивних інституцій у сприянні сталому розвитку та дає глибоке розуміння викликів, повʼязаних із досягненням інституційних реформ. 

Для України їхні інсайти є особливо актуальними, оскільки країна продовжує боротьбу за створення інклюзивних інституцій, необхідних як для економічного успіху, так і для національної безпеки в умовах агресії Росії.