як Україні та бізнесу підготуватися до скорочення допомоги Заходу? — Forbes.ua

На цьогорічному Kyiv International Economic Forum я був одним зі спікерів панелі, учасники якої професійно дискутували про майбутнє українського бізнесу. Питання вкрай важливе, адже від його якісного розвитку залежить і розвиток держави. Які галузі потрібно зробити драйверами зростання, як підтримати малий та середній бінесу та як заохотити до повернення тих, хто виїхав за кордон?

Маємо вже зараз про це потурбуватися, не чекаючи закінчення війни.

Жити в борг: чому зростає українська економіка 

Економіка України останні два роки зростає. Але це штучне зростання, яке базується на мільярдних вливаннях допомоги від наших партнерів. Коли ж це фінансування закінчиться, ми залишимося із проблемами: дефіцитом держбюджету, нестачею людських ресурсів, зростанням конкуренції з боку західних компаній.  

Втрати держави від війни вже перевищують $1 трлн, згідно з оцінкою KSE. Тим часом ВВП України зростає. Наступного року цей показник може впритул наблизитися до історичного максимуму на рівні $200 млрд у 2021 році та перевищить довоєнний рівень 2013 року. 

Тенденція ж мала бути протилежною. Наприклад, у Хорватії під час війни за незалежність з Югославією у 1991–1995 роках ВВП впав з $26 млрд до історичного мінімуму в $11 млрд. На відновлення економіки країні знадобилося сім років мирного життя. 

У Великій Британії у 1941 році ВВП знизився з £322 млрд до £300 млрд у 1945-му. Повернути економічні позиції британці змогли за шість мирних років. 

На сході ж бачимо історичні приклади, які мають більше спільного з Україною. В Афганістані під час операції США та союзників у 2001–2021 роках ВВП зріс з $3 млрд до $14 млрд. Причина – зовнішнє фінансування. З його скороченням після виводу військ США та Великої Британії у 2014-му темпи економічного розвитку Афганістану сповільнилися. 

Економіка Іраку також зростала протягом війни з Іраном у 1980–1988 роках через допомогу з-за кордону. Країна починала військовий конфлікт з доходом $53 млрд в рік, а закінчила зі $63 млрд. Війна потребувала витрат близько $1 млрд на місяць. Фінансування йшло з Саудівської Аравії та інших країн Перської затоки. Країну Саддама Хусейна навіть США спочатку підтримували грошима та зброєю. 

Україна також усі воєнні роки живе в борг. Українська економіка залежить від зовнішнього фінансування приблизно на 80%. Борги зростають: на кінець 2022 року зовнішній борг України склав $71 млрд, наприкінці 2023 року – вже $102 млрд, а на початок жовтня 2024 року – понад $112 млрд, згідно з даними Мінфіну. 

Скорочення допомоги неминуче. Що з цим робити 

Чи йдеться про альтруїзм Заходу, коли країни підтримують українську економіку? Не думаю. Гроші партнерів неминуче стимулюють попит. У підсумку іноземні кредити та гранти йдуть на оплату товарів та послуг з-за кордону. 

У 2025-му імпорт в Україну зросте на 3,7% та досягне $97,9 млрд, прогнозує уряд. Експортуємо ми майже удвічі менше: прогноз на 2025 рік – $57,2 млрд. Дефіцит торговельного балансу становитиме понад $40 млрд. Теж своєрідний рекорд. 

Доступ до іноземних товарів робить життя українців якіснішим. Але, де населення братиме кошти, коли Захід, що демонструє втому від війни, скоротить або зупинить допомогу? 

Україні необхідно підготувати програми відбудови та підтримки стратегічних галузей. Адже західні партнери зазвичай опікуються лише розвитком малого та середнього бізнесу. 

Післявоєнний досвід інших країн підказує, що Україні слід самостійно потурбуватися про визначення стратегічних галузей для розвитку. Навіщо західним партнерам зрощувати конкурентів компаніям Європи та США? 

Цікавий приклад з тієї ж Хорватії. Всесвітній банк підготував проєкт соціально-економічного відновлення країни лише через вісім років після війни. Документ передбачав гранти для малого та середнього бізнесу, фінансування проєктів, створення нових робочих місць, проєкти з розмінування та скорочення економічного розриву між різними частинами країни. 

Міжнародну антикризову програму щодо Іраку ICRRP ухвалили у 2014 році. Лише з 2022 року вона фінансує проєкти у сфері малого та середнього бізнесу. 

Серед цікавих рішень, які в минулому столітті реалізували після війни у Великій Британії, – стимулювання експорту. Держава передавала дефіцитні ресурси в першу чергу компаніям, що могли забезпечити високі темпи зовнішньої торгівлі. Це допомогло покращити фінансовий стан країни, що через війну втратила 25% національного багатства. 

Встояти зараз і після війни – рішення для бізнесу 

Українському бізнесу вже зараз потрібно готуватися до приходу західних конкурентів після закінчення війни. Які варіанти? Вмерти, продатись, перемогти.

Вмерти – не витримати конкуренцію та звільнити місце західним гравцям. 

Продатись – не найгірший варіант, якщо не відчуваєш сили для боротьби, але при цьому привабливий для західних гравців. Маєш білу історію в Україні, гарну репутацію, налагоджені технологічні процеси – це все може вплинути на формування хорошої ціни за якісно побудований бізнес.

Перемогти – якщо ваш бізнес не тільки високотехнологічний, сучасний та має попит на ринку, а й працює за західними стандартами й не надто відрізняється від конкурентів зі США чи Європи. Якщо саме цей бізнес любить споживач. Народну любов не так легко купити. Її треба завойовувати роками, вибудовувати справжню Love Mark.

Економіка держави на плечах людей 

Відновлювати економіку України мають люди. Питання людського капіталу є одним з найважливіших для відбудови країн у період, що настає після завершення військових конфліктів. 

Україні потрібна державна програма повернення людей. Ми, як відповідальний бізнес, готові її підтримати.

Британський уряд вирішив покрити післявоєнний дефіцит робітників за допомогою мігрантів. У першу хвилю країна прийняла майже 200 000 італійців і поляків. З 1948 року почали приїжджати вихідці з країн Карибського басейну та британських колоній. 

Рятуючись від війни, з України виїхали понад 6 млн українців, згідно з даними ООН. Дефіцит кадрів на ринку праці Мінекономіки оцінює у 4,5 млн осіб. Як їх повернути? Це складна проблема, яка потребує багатогранного підходу, простого рішення не може бути. Але державі необхідно бути готовою до цього і здійснювати реальні кроки. Заохочувати повернення біженців, допомагати людям з професійною переорієнтацією. І мати в запасі ще одиин варіант – запрошення до України трудових мігрантів.  

Бізнес також не має стояти осторонь. Адже немає людського ресурсу – немає й бізнесу. Загальний штат моїх компаній – понад 20 000, ще близько 12 млн є постійними клієнтами Eva та Varus. Тобто, за великим рахунком, до мого бізнесу має відношення кожна українська родина. Це величезна відповідальність. Що ми робимо для людей?

Ми поруч, ми всюди, де мешкають люди. З окупованих територій наші магазини виїжджали останніми та першими відчиняли двері після деокупації.

Співробітники наших компаній можуть пройти психологічну реабілітацію, тому що їхнє емоційне здоровʼя для нас – пріоритет. За роки війни по допомогу звернувся кожен п’ятий співробітник.

Не менше значення зараз має піклування про енергонезалежність: усі наші обʼєкти є повністю енергетично автономними. Ми надаємо співробітникам консультаційну допомогу, як придбати в кредит або на пільгових умовах генератори, й зробити автономними власні домівки. 

Україна потребує усвідомленого підходу в трьох ключових задачах: формування стратегічних напрямків економіки, повернення людей і майбутнє середнього та великого бізнесу. Це спільна робота влади та підприємців, до якої ми готові доєднатися.